Зараз читаю
Що Україні принесуть події в Казахстані

Що Україні принесуть події в Казахстані

Схоже, що українська влада досі не визначилась, як реагувати на кризу в Казахстані, і саме тому МЗС України обмежилось  формальними закликами до українських громадян , перебуваючих там, «подбати про свою безпеку» і «не брати участі у масових протестах».

 Ми вирішили дізнатись міркування експертів та лідерів суспільної думки про те, який вони вбачають подальший розвиток подій та які наслідки можуть бути для українців?

Питання редакції: “Що спільного та які відмінності між майданами в Україні та в Казахстані? Чи відігравали українці у цих подіях якусь значущу роль? Чи існують ризики для України через посилення впливу Росії в Казахстані  після втручання сил ОДКБ?”

Михайло Пригода – громадський діяч, політичний коментатор

Президент Казахстану не повторив помилки четвертого  Президента України і не втік зі своєї батьківщини, коли радикально налаштовані сили спробували розхитати ситуацію в країні. І саме це стало одним із ключових факторів того, що в Казахстані встояли порядок та державність.

 

Влада Казахстану, за підтримки своїх громадян, яким не сподобалося те, що відбувається в країні, власними силами та за допомогою сил ОДКБ почала швидко наводити лад. Законно обраний Президент Казахстану вчинив так, як до нього вчинив президент Білорусі: він очолив боротьбу з терористами особисто.

 

При цьому сценарій подій у Казахстані дуже схожий на події, що відбуваються в Україні, Білорусі та Венесуелі.  З такою самою риторикою розгорталися події в Україні в 2014 році: «зниження ціни на газ, газ місцевого видобутку – населенню тощо»

 

І  тепер стає зрозумілою сама мета держперевороту в Казахстані, адже ні для кого не секрет, що «народні повстання» виникли напередодні запланованого саміту про глобальну безпеку Росія – НАТО – США.

Володимир Воля –  політолог-міжнародник

Немає жодної ролі  України у цих подіях. Зрештою, й керівництво  Казахстану не вважає, що в країні була спроба кольорової революції. Тому не буде жодних  негативних наслідків для двосторонніх відносин між нашими державами.

Олена Маркосян – політичний оглядач

Україна давно перетворилася на якусь схованку для  політичних авантюристів із сусідніх держав. А провокації та підбурювання – основні методи дій як радикалів, так і силовиків, які їх прикривають. Тому роль України в подіях у Казахстані стандартна – інформаційна підтримка, організація вкидів фейкової інформації та супутня їм антиросійська пропаганда. Під такою шумовою завісою зручно ховати компанії та групи, які займаються рекрутингом  радикалів-активістів на всілякі операції та акції. Що й відбулося.

 

Наслідки для України казахського “Майдану” настануть у будь-якому разі. Тому що наші силові структури не вважають загрозою державності агресивну та мілітаристську зовнішню та внутрішню політику. Багато розуму не потрібно, щоб пригрівати на території  України радикалів усіх мастей, утримувати табори їхньої підготовки, роздавати громадянство як дозвіл на полювання чи риболовлю. Але сваритися з Казахстаном Україна не буде доти, доки зовнішні куратори цього не вимагатимуть. А вони цього зараз не вимагають.

 

Уроки з того, що сталося в Казахстані, потрібно  ретельно осмислювати. Розшарування суспільства з доходів, прав і регіонів, доступу до влади, медіа і т.п.  – нічого доброго принести не можуть. Але я не впевнена, що наша влада здатна робити висновки з таких уроків.

Олексій Дорошенко – Голова Національної Ради економічного розвитку

На території нашої держави можуть проживати дисиденти з різних країн, і, ведучи свою діяльність, вони слабо контролюються з боку спецслужб України, США, Великобританії. Але назвати системною участь казахської політико-економічної опозиції, яка мешкає у Києві, напевно, теж неможливо. Тому може йтися про окремих людей, які намагаються впливати на процес у Казахстані, а не про цілеспрямовану політику держави чи групи осіб.

 

Економічні та політичні зв’язки між Україною та Казахстаном не можна назвати позитивними. У економічній площині відбувається зниження товарообігу кілька років поспіль, у політичній відбуваються аналогічні процеси.

 

 

Казахстан дедалі більше зближувався зі світовими центрами впливу, включаючи навіть Китай, зробивши ставку в розвитку економіки. Україна, перебуваючи в інших умовах, розвиває співпрацю лише із західними державами, не озираючись на Схід. Тому ставити питання щодо участі України у внутрішніх процесах у Казахстані, м’яко кажучи, некоректно.

 

Ставити питання про те, які наслідки можуть бути для України внаслідок жорстких збройних зіткнень у центрально-азіатській республіці некоректно, тому що в цьому випадку ми одразу наче беремо на себе пасивну роль. Треба ставити питання про те, які можливості дають нашій країні трагічні події у нашого сусіда.

 

Однозначно, відбулося зміна геополітичного ландшафту, оскільки ми не побачимо повного виведення російських військ із території Казахстану. У тому чи іншому вигляді, можливо, завуальованому, але вони будуть присутні. Слабкі економічні зв’язки із цією країною ще більше просядуть. Але у військовій сфері ці події допомогли відвернути увагу та сили від України. Ефект цей дуже короткостроковий, але у світі, де основний принцип: “Тут і зараз” це важливо. Заклики російських політиків до анексії регіонів, прилеглих до Росії, лише посилюватимуться, викликаючи напруження всередині країни великого степу і закономірно призведе до процесів близьких до українських.

Леонід Щукін – Член правління Українського фонду Миру, кандидат економічних наук

Таке враження, що роль України у подіях у Казахстані не була відіграна за планом. Як завжди, «щось пішло не так». Як повідомляли ЗМІ, в Україні мав функціонувати так званий штаб казахського Майдану. Однак, коли стало відомо, що відрізання голів, погроми та розбійні напади складно виправдати та уявити як мирні протести, судячи з усього, надійшла команда через океан «закривати лавочку». Саме з цим я пов’язую активність СБУ щодо запобігання діяльності київського штабу казахської опозиції. Тому роль України є мінімальною. Але, треба розуміти, що події в Казахстані – це чергова ланка в протистоянні Росії та Заходу і самі події є прелюдією для переговорів.

Читати також

 

Питання редакції: “Президент Токаєв заявив, що більше немає потреби у миротворчих силах ОДКБ. Це могло бути демонстрацією діяльності сил безпеки ОДКБ на противагу НАТО. І на Вашу думку – чому так швидко керівництво Казахстану відмовилося від миротворців?”

Михайло Пригода:

На прикладі Казахстану можна побачити, що собою  насправді представляє АТО. Саме сили ОДКБ показали процес справжньої Антитерористичної операції та терміни її проведення. Якщо брати до уваги, що низка високопосадовців Казахстану із силового блоку підігрували кураторам, то залучення сил ОДКБ було виправдане. А Президент Токаєв діє в рамках діючого внутрішнього та міжнародного права.

Володимир Воля – політолог-міжнародник

Залучення сил ОДКБ до Казахстану не було демонстрацією противаги НАТО. На піку кризи у південних регіонах казахстанське керівництво виявило дефіцит силовиків для боротьби із заворушеннями та спробами захоплення влади, тому вирішило перекрити нестачу особового складу за рахунок залучень підрозділів із держав ОДКБ. Формально це було оформлено як «миротворчі сили», але вся їхня роль звелася до охорони об’єктів. Вийшло чергове навчання сил ОДКБ, але тільки в умовах, максимально наближених до реальних.

 

Президент Токаєв ухвалив рішення про виведення «миротворців», тому що ситуацію стабілізовано загалом, і тепер казахстанські силовики можуть виконувати у колишньому режимі функції, які тимчасово доручені підрозділам ОДКБ. Також, Токаєв відібрав у критиків можливість для подальших тверджень, що Росія окупувала Казахстан і він потрапив у ще більшу залежність від неї. Безсумнівно, що виведення «миротворців» є важливим психологічним інструментом, щоб продемонструвати бізнесу та громадянам, що ситуація реально повернулася в нормальний режим.

Олена Маркосян – політичний оглядач

Чому ж швидко? Практично з 6 числа до кінця січня миротворчий контингент вирішуватиме всі поставлені перед ним завдання. І це у кращому випадку. А якщо щось піде не так, контингент повернеться швидко або затримається більш тривалий час.

 

Я не сказала б, що це була демонстрація сили ОДКБ на противагу НАТО. Загроза була реальною, операція у Казахстані готувалася давно. Активна фаза її підготовки розпочалася відразу після виведення військ західної коаліції з Афганістану. Тож якщо тут щось і демонстрували, то це те, як саме в таких ситуаціях має діяти миротворчий контингент. До того ж керівництво Казахстану зовсім не відмовляється від миротворців. Навпаки. На останньому засіданні ОДКБ усі висловилися за розвиток цієї структури та її технічне оснащення новими видами озброєнь. Та й сам Токаєв з цього приводу зробив цілком чіткі заяви. Адже загроза залишається. Військові дії у безпосередній близькості до кордону Афганістану та країн ОДКБ не припиняються. Тому тут роботи непочатий край і під час подій у Казахстані ми побачили лише дуже невелику частину можливостей ОДКБ та напрямів, за якими розвивається ця структура.

Леонід Щукін – Член правління Українського фонду Миру, кандидат економічних наук

Щодо демонстрації сил ОДКБ, то треба розуміти, що ОДКБ – це насамперед Росія, а Росія все вже показала у Сирії. Я думаю, що ОДКБ для Токаєва в момент обвалення казахської державності була потрібна, як повітря. Але тепер уже все добре, значить ОДКБ як би і не потрібно. Я не в курсі реальних причин швидкого виведення миротворців, але я не хотів би вірити в твердження, що Токаєв прийняв таке рішення по окрику з-за океану. До речі, цю сумну версію також підтверджує призначення в уряд Казахстану Аскара Умарова, якому заборонено в’їзд до Росії через його русофобські висловлювання. Подивимося. Єдине, що доречно в цій ситуації сказати нам тут в Україні – аби не було війни!

 

Редакція журналу “Головний” стежить за розвитком подій як в Україні, так і у світі.
Редакція не формує власну думку та висновки, а спирається виключно на коментарі експертів та лідерів громадської думки.