Зараз читаю
Андрій Гожий: безкарність призводить до системних  порушень прав людини

Андрій Гожий: безкарність призводить до системних  порушень прав людини

В 2020 році Україна програла 95% справ у ЄСПЛ. У 82 справах (95,3% випадків) Суд констатував щонайменше одне порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Про це говориться у звіті ЄСПЛ за 2020 рік. На першому місці за кількістю порушень – порушення свободи та особистої недоторканості (ст. 5 Конвенції), на другому – нелюдське поводження (ст. 3), а на третьому – право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13). Лише в одному рішенні за рік суд у Страсбурзі не побачив порушення конвенційних гарантій.

Серед значних проблем із правами людини на території України в 2020 році зазначено:

  • тортури і випадки жорстокого, нелюдського чи принизливого ставлення або покарань утримуваних із боку правоохоронців;
  • суворі й загрозливі для життя умови у в’язницях і пунктах утримання;
  • свавільні арешти чи утримування;
  • серйозні проблеми з незалежністю судових органів;
  • серйозні обмеження свободи висловлювання, преси й інтернету, зокрема насильство, погрози насильством чи невиправдані арешти чи переслідування журналістів;
  • цензура і блокування інтернет-сайтів;
  • відсутність розслідування і відповідальності за насильство над жінками;
  • насильство чи погрози насильства, мотивовані антисемітизмом;
  • злочини з застосуванням насильства чи погроз насильства щодо осіб із інвалідністю, представників національних меншин, а також ЛГБТІ-осіб;

Деякі зі зловживань чинили члени силових структур, мовиться у звіті. Влада України в 2020 році загалом не вживала адекватних кроків для переслідування більшості посадовців, які чинили зловживання, що призвело до атмосфери безкарності. Правозахисні групи й ООН звертали увагу на значні недоліки в розслідуваннях повідомлень про підозрювані порушення прав людини з боку урядових силових структур.

Чому це відбувається і які перспективи у постраждалих, права яких порушені,  у нашій розмові з правозахисником міжнародної організаціі  Solidaritätsnetz International, адвокатом Андрієм Гожим.

Андрій, напевно найчастіше до Вас питання: Наскільки складно сьогодні бути захисником прав громадян?

Українське суспільство розділене за ознаками заможності. Захист, в першу чергу, залежить від того, про яку категорію та клас громадян ми говоримо. Хоч Конституція і декларує формальну рівність, але ми всі знаємо, що її де факто не існує. Якщо в справі Стерненка суд «слухає захист», то в кейсах «маленького українця» буває дуже важко достукатися до розуму і серця Феміди. Скажу так: якщо ти не «рєшала», то домогтися справедливості вкрай складно, бо в буржуазному суспільстві суд захищає виключно інтереси багатіїв, і адвокату, який не вхожий у владні кабінети, доводиться поєднувати в собі ролі активіста-правозахисника і журналіста. Правозахист – це робота в межах законодавчо визначених алгоритмів та мір можливого з великою часткою творчості, особливо в карних справах. Нажаль, в нашій державі великим фактором залишається політична складова, економічна доцільність та корупція, а не Закон, як рафінований розум.

Ви досить часто в своїх відео і соціальних мережах акцентуєте, що в Україні недостатньо справедливо працюють суди. Як практикуючий адвокат, щоб Ви змінили в цій системі?

Справедливість і право – не тотожні поняття. Судовий процес будується на багатьох демократичних засадах, зокрема – рівності, змагальності, диспозитивності тощо. В своїх міркуваннях я наголошую не на справедливості, бо це більше філософська категорія, а на пошуку правди (істини) по справі, що будується на доведеності або призумованості. Ось правди в наших судах не знайдеш.Я би почав реформу не зі зміни табличок. Мій рецепт я пропонував кілька разів.

По-перше, беззастережна люстрація всієї системи. Не треба говорити про професіоналізм. Довіра до нинішньої судової системи – 3%, а отже такі «профі» нам не потрібні. Про якість українського судочинства ходять анекдоти в Європі та США. По-друге, виборність народом Верховного Суду і Конституційного Суду, як органів, що тлумачать закони, а в деяких випадках і здійснюють квазі-законодавчу функцію. Як так, в демократичному суспільстві тебе судять люди, яких ти на це не уповноважив і які залежать від чергового дядька на Банковій. Зрозуміло, що вони будуть працювати на цього дядька. Третє, відповідальність. Є авторитетна інстанція – ЄСПЛ. Так ось, якщо суд в Страсбурзі приймає рішення про порушення Римської конвенції судами України, то весь ланцюжок українських суддів, що брав участь у порушенні прав людини, підлягає беззастережному звільненню. Безкарність призводить до системних  порушень прав людини.

Суд – це дуже важливо. Працююча судова система – запорука приходу інвестицій. Не дарма наші олігархи люблять судитися між собою в Лондоні або в Женеві. У «печерський суд» вони йдуть тільки тоді коли треба отримати з держави, а заразом і з всіх нас.

Про реформування судової влади неодноразово заявляв Президент. Як Ви оцінюєте його ініціативу і запропоновані зміни?

Всі реформи всіх президентів зводяться до розстановки на ключові позиції своїх людей і замикання системи на собі. До реальної зміни системи правосуддя – це не має жодного відношення. Зміна табличок біля входу. Але є і позитив. Судді стали більш акуратними і розуміють, що влада зміниться, а їх підпис під незаконним рішенням чи вироком залишиться.

Ви очолюєте в Україні представництво однієї з міжнародних правозахисних організацій. Розкажіть про неї.

Solidaritätsnetz International є членом швейцарської незалежної правозахисної організації Solidarity Network (Solidaritätsnetz Bern), яка протягом двадцяти років захищає права людини в Європі і в усьому світі, а також працює над захистом політичних в’язнів і людей, переслідуваних в результаті військових конфліктів. У 2019 було вирішено відкрити окремий підрозділ, який міг би більш глибоко займатися питаннями прав людини на пострадянському просторі. Так народилася Міжнародна Мережа Солідарності. Мережа Солідарності має акредитований офіс в Україні, а також представників в Росії і Грузії. Ми покликані відстежувати і захищати права людини в пострадянських країнах, щоб уникнути переслідування людей за політичними мотивами. На даний момент ми активно включилися в захист блогера Анатолія Шарія з метою не допустити його видачі Україні для політичної розправи.

Прагнення України потрапити до Європи зобов’язує нас взаємодіяти з міжнародними організаціями, в тому числі правозахисними. Як із цим справи? Чи дотримується Україна вимог цих організацій?

У кожної організації свої вимоги і часто вони замкнені на політичні амбіції країн де знаходяться головні офіси. Припустимо, місії ООН і ОБСЄ в своїх звітах постійно критикують українську владу, Мережа Солідарності (Швейцарія) виступає із заявами про неприпустимість переслідування людей за політичними мотивами. Британські та американські правозахисники ситуативно обурюються, але тотально підтримують правлячий режим. Точка зору – визначається місцем сидіння, в тому числі для міжнародних правозахисників.

Окрім реформи судів, в Парламенті активно обговорюють реформу Служби безпеки України. Є у Вас думка із цього приводу?

СБУ – я пропоную ліквідувати, а співробітникам заборонити працювати в будь-яких правоохоронних чи державних органах. Ця контора давно перетворилася на каральний орган, що втратив свою ефективність і потенцію. Крим, Донбас, безперервні скандали підтверджують цю тезу. СБУ – розсадник корупції. В Україні повинна бути військова контррозвідка, яка виконує виключно функції в інтересах ЗСУ. Окремо повинен бути департамент безпеки з аналітичним і оперативним апаратом, завдання якого – знаходити і виявляти загрози державності, інформувати про це за підвідомчістю правоохоронні та спеціальні органи, котрих в Україні більш чим достатньо (ДБР, НАБУ, НАЗК, НацПол, БЄБ, СЗР і т.д.). Бізнес і громадяни повинні бути ізольовані від впливу чекістів.

Читати також

Як показує практика, щоб дійсно захищати свої права і права громадян України – потрібно йти в політику. Згодні з цим?

Ні. Політика в тому вигляді, в якому вона присутня в Україні – це боротьба за інтереси угруповань за ресурси і фінансові потоки. Деяким, вона потрібна для захисту так званого бізнесу, а по суті, майна вкраденого у народу шляхом приватизації. Якщо ми говоримо про права громадян в юридичному сенсі, то політиком бути не обов’язково, а іноді навіть протипоказано, оскільки треба йти на компроміси з совістю. Коли ми говоримо про захист інтересів народу в широкому сенсі, то потрібна організуюча політична сила – партія. Але в нинішньому правовому полі, при аморфності населення, пропаганді індиферентності  і егоїстичного споживання, створення народної партії, а не правового симулякра і фейка – неможливо!

А у Вас є політичні амбіції?

Амбіції є, але немає фінансового та людського ресурсу.

Нам відомо, що Ви частіше за все беретеся за процеси пов’язані з переслідуванням за політичними переконаннями. Де факто, Ви опонент чинної влади. На скільки це ускладнює Ваше життя?

Я опонент і чинної влади, і минулої і позаминулої. Класично, адвокат і правозахисник завжди в опозиції. Скарги на складне життя нам чужді. Скажімо так, весь спектр тиску, від фінансового до силового я на собі відчув і відчуваю.

Які цілі Ви перед собою поставили на найближчий рік?

Мета в наших європейських реаліях – залишитися живим, здоровим і на волі.